Повернутися до списку експертів
Попередня Наступна

Психологічні аспекти усиновлення й адаптація дитини до нового середовища

Психологічні аспекти усиновлення й адаптація дитини до нового середовища

Рішення прийняти до свого родинного кола дитину з сиротинця є важливим та відповідальним кроком. Однак на шляху до цієї благої мети майбутні усиновлювачі стикаються з низкою перешкод та негараздів.

Саме тому на тлі безлічі питань стосовно усиновлення команда iDemocracy вирішила адресувати їх професіоналу своєї справи, фахівцю в cфері психотерапії – Антону Єрмолаєву.

– Як майбутнім усиновлювачам зрозуміти, що вони дійсно готові до усиновлення?

– Існує певна паралель з біологічним батьківством, коли теж може виникати подібне питання: чи готова пара майбутніх батьків завести дитину? Народити її, виховати...

Для названого батьківства характерна чітка мотивація, якщо порівняти з біологічним, де народження дитини не завжди є запланованим. Тому, на мій погляд, названі батьки досить сильно вмотивовані

Це питання мотивації. Що саме рухає людьми у бік усиновлення? Ясна та чітка відповідь може бути маркером готовності людей. Насамперед це не турбота батьків про самих себе через усиновлення задля появи довгоочікуваної дитини, бо з якихось причин вони раніше не могли мати дітей, не могли народити самі. Така причина не може бути маркером готовності батьків, тому що в такий спосіб, а це стосується і біологічного батьківства, люди можуть реалізовувати скоріше свою потребу не бути самотніми, або налагодити стосунки одне з одним завдяки дитині. Чіткою, ясною та незаангажованою відповіддю на це питання буде бажання дати змогу дитині, в якої немає батьків, відчути тепло рідного дому, гарантувати їй безпеку, батьківську любов. Ця відповідь і є маркером.

Аби краще розуміти, наскільки люди готові цю відповідальність на себе взяти та нести її до повноліття дитини, варто усвідомити свої емоції. Тільки у спокійному стані, якщо бажання досить сильне і рішення не змінюється, можна говорити, що воно усвідомлюється майбутніми батьками.

– З якими психологічними проблемами може зіткнутися сім’я, що планує усиновлення?

– Тут теж є відсилання до біологічного батьківства, оскільки саме з психологічної точки зору ці процеси дуже схожі. Важко сказати, з якими проблемами може зіткнутися кожна конкретна сім’я, тому це судження в парадигмі появи нового члена сім’ї – усиновленої дитини. Поняття особистих кордонів зазнають змін та впливу з появою нової людини, особливо якщо ця людина більш-менш доросла. Вона вміє ходити, говорити, щось пам’ятає про свій досвід у дитячому будинку або в іншій родині. Саме тут стикаються кордони як батьків, так і дитини. Батьків – між собою, тому що вони звикли жити вдвох, а тепер їх буде троє. Сюди залучаються особисті кордони й інших членів родини, крім батьків. Потрібно розуміти сім’ю як певну систему та організм. З появою когось в ньому відбуваються певні зміни, інколи вони досить суттєві. Усім учасникам доведеться адаптуватися до появи нової людини.

Переживання певних почуттів, які можуть бути пов’язані в обох батьків з майбутнім батьківством, дуже важко сформувати для кожної окремої родини, але спектр може бути дуже широким. Це, з одного боку, може бути пов’язано зі смутком, що неможливо було народити власних біологічних дітей, а з іншого боку – зі страхом, як відбудеться контакт та як будуть будуватися стосунки з дитиною. Як це вплине на стабільність майбутніх батьків? Можливо, доведеться зіткнутись з гнівом когось із членів родини – і це знову ж таки питання особистих кордонів. Почуття, з якими можуть потенційно стикатись майбутні названі батьки, досить непередбачувані з одного боку, з іншого – їх інтенсивність може бути різною. Можливо, в цьому знадобиться підтримка як одне одного, так і спеціалістів з психічного здоров’я, аби цей процес, який одночасно може і лякати, комфортно пережити усім учасникам усиновлення.

– Якщо сім’я має сумнів щодо свого рішення, то як можна зрозуміти, що усиновлення – це саме усвідомлений крок?

– Мати сумнів у будь-якому разі – це нормально. Навіть якщо рішення обдумане і цей крок є свідомим. Жодна сім’я не може бути впевненою, що у неї будуть гарні стосунки з дитиною, що вони зможуть впоратися з цим. Сумнів – це хороша ознака людини, яка ухвалює усвідомлені рішення. Це абсолютно природна людська риса, що пов’язана з неможливістю передбачити майбутнє, з неможливістю бути завжди впевненим у своїх рішеннях.

Усвідомленість – це певна навичка, яка тренується в людини протягом життя та під час ухвалення будь-яких інших рішень. Це про навичку рефлексії, тобто можливості обдумувати свій життєвий досвід, зважувати свої кроки, розуміти, які є переваги і ризики. Коли ми говоримо про зважування ризиків і переваг – тоді скоріше в цьому вже є певна усвідомленість. Від нашого рішення можна отримати як позитивні, так і негативні результати. Переваги усвідомленого ухвалення рішення – це те, що в сім’ї буде дитина, про яку треба дбати, якій треба віддавати свою любов, тепло, безпеку. Ризики ж такі, що будуть виникати певні переживання, певні сумніви щодо стосунків з дитиною, в якої існувало життя до названих батьків. Брак досвіду та того, з чим можна зіткнутися, коли дитина виросте, – це певні ризики, але, зважуючи їх з перевагами, можна дійти висновку, що все ж таки бажання усиновити дитину залишається. Це і є усвідомлений крок.

– Як перебування в дитячому будинку впливає на формування особистості?

– Абстрагуючись від конкретних умов, наприклад, таких, як дитячий будинок, що взагалі впливає на формування особистості? Зокрема, поза сім’єю, в дитячому будинку, де зовсім різне оточення та інші поняття про особисті кордони. Базовий пункт – це середовище, яке або приймає та любить, або ні. В дитячому будинку є значно більша варіативність того, що вплине, як вплине і в який саме момент впливатиме на дитину. Вихователі або дорослі, які доглядають за дітьми, теж можуть мати різний досвід, різний вплив на дітей. Якість контакту може бути задовільною між вихователем та дитиною, але кількості може бути недостатньою. Це не та ситуація, коли біологічна мати перебуває постійно з дитиною, годує та емоційно контактує з нею. В дитячому будинку таких умов немає. Вихователів може бути декілька на велику кількість дітей. Їм неможливо приділити увагу в такій кількості, як це можливо в сім’ї.

– Як найлегше адаптувати дитину з дитячого будинку у сім’ю?

– В будь-якому разі, навіть якщо майбутня сім’я дуже хороша, зміна звичайної обстановки, навіть негативної, призводить до певного стресу. Змінюється режим дня, простір, у якому буде жити дитина, люди – і до цього потрібно звикнути. Це кризова ситуація, тому що дитина вже пережила зміну свого оточення, коли потрапила в дитячий будинок, навіть якщо це було в ранньому дитинстві. Тепер вона знову переживає зміну середовища, їй потрібно адаптуватися, налаштуватися на нові умови. Усе, що дозволить дитині почуватися безпечніше, спрацює добре. Це означає, що потрібно створити базове, безпечне середовище, в якому дитина буде робити перші кроки в новому оточенні, контактувати з дорослими, не боячись, що її покарають. Це схоже на ситуацію, коли ми дорослій людині щось пропонуємо, але не наполягаємо. Коли ми дозволяємо їй запитувати те, про що вона не знає у новому середовищі, і давати їй змістовну відповідь. Встановлювати певні чіткі кордони, але при цьому в дружньому тоні.

Момент, який пов’язаний з адаптацією, – це окреслити для усиновленої дитини її особисте місце, яке належить тільки їй. Тому що в дитячому будинку це неможливо. Створення такого осередку, в який немає доступу іншим, привчання до того, що дитина там може почуватися безпечно та сама вирішує, як їй влаштовувати свій мікропобут, теж сприяє адаптації. Дитина відчуває, що вона може на щось впливати, почуватися вільно.

Не варто тиснути на дитину. Налагодження стосунків – як певне запрошення до контакту. Тобто це постійне дружнє контактування з дитиною, щоб вона пішла на нього добровільно зі свого боку. Через гру, через певний режим дня, через безпечні прояви контакту, в яких вона може відчувати, що про неї дбають, що вона може до цього звикнути. Наступним кроком буде розмова, спільні подорожі до знайомих або родичів. Коли дитина почувається у безпеці, їй не потрібно вмикати режим психологічного захисту від чужинців.