Повернутися до списку
Попередня Наступна

Микола Кулеба: Для добробуту усиновленої дитини та її батьків в Україні потрібно запровадити державну програму для майбутніх усиновлювачів

Микола Кулеба: Для добробуту усиновленої дитини та її батьків в Україні потрібно запровадити державну програму для майбутніх усиновлювачів

Безперечно, усиновлення – це досить складний процес, через який проходять багато українських та іноземних сімей. За офіційними даними, станом на 1 вересня 2021 року в Україні відбулося 712 усиновлень українцями, 199 – іноземцями, а 1095 кандидатів ще стоять у черзі на усиновлення. При цьому варто відзначити зменшення кількості усиновлень за час пандемії.

Так, згідно Міністерства соціальної політики, у 2020 році було усиновлено 1239 дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, а в 2019 – 1810 дітей; 2018 – 1730 дітей, у 2017 – 1841 дитина. Іноземці ж у 2020 році усиновили 247 дітей, що на 128 дітей менше у порівнянні з 2019 роком.

У Міжнародний день усиновлення команда iDemocracy поспілкувалася з сімейним психологом, фахівцем у сфері психотерапії Антоном Єрмолаєвим щодо питань, які виникають у майбутніх усиновлювачів.

Звичайно ж, першим аспектом процесу усиновлення є саме питання мотивації. На думку фахівця, перш ніж усиновлювати дитину, варто переконатися, наскільки майбутні усиновлювачі психологічно готові до появи нового члена сім’ї , а також слід прояснити питання мотивації.

За словами пана Єрмолаєва, ясна та чітка відповідь на це питання може бути маркером готовності потенційних усиновлювачів прийняти дитину у свою родину. Водночас неможливість народити дитину через фізичні проблеми не може фактично розглядатися як маркер готовності стати усиновлювачами. Тому варто приборкати свої емоції, оскільки рішення має бути добре обдуманим та усвідомленим.

На думку Директора iDemocracy з питань захисту прав людини Миколи Кулеби, сім’ї, які планують усиновити дитину, мають проходити спеціальне навчання. Держава, на яку ст.52 Конституції України покладає обов'язок щодо утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, повинна створити всі відповідні умови для цього. І саме це прописано в законопроєкті, який Мінсоцполітики направило на розгляд уряду. На жаль, сьогодні є чимало випадків повернення дітей. Тому нам треба докласти всіх зусиль, щоб цього не сталося.

За останні роки ми спостерігаємо лише збільшення кількості скасованих усиновлень та позбавлень усиновлювачів батьківських прав. За даними Міністерства соціальної політики, протягом останніх трьох років за рішенням суду скасовано усиновлення щодо 93 дітей, 80 з яких було усиновлено громадянами України, а також позбавлено батьківських прав громадян України, які усиновили 36 дітей.

Це, безумовно, перетворюється на людську трагедію для обох сторін. Насамперед повернення до сиротинця є додатковою травмою, черговим підтвердженням, що дитина нікому не потрібна. Розрив з усиновлювачами провокує недовіру та небажання створювати сім'ю в майбутньому. Зі свого боку батькам, яким не вдалося усиновити дитину, рідко вдається позбутися душевного болю та почуття провини.

Майбутнім усиновлювачам варто заздалегідь замислитися над реальними мотивами та не шукати вирішення власних проблем, самоствердження чи порятунку від нудьги шляхом усиновлення. Прийняття дитини до свого родинного кола не вирішить їхніх життєвих труднощів, а навпаки – лише принесе в їхнє життя радість та смуток батьківських турбот. І до них доведеться адаптуватися.

На жаль, залишившись з проблемою сам на сам та без кваліфікованої підтримки з боку держави, усиновлювачі часом не здатні впоратись з проблемами власної адаптації та адаптації усиновленої дитини до нового життя.

Програм, які б запроваджували відповідну підтримку для усиновлювачів на державному рівні, практично немає, лише на рівні деяких регіонів. Існуюча система у вигляді періодичних візитів працівників служб у справах дітей більше схожа на перевірку контролюючих органів, до якої родина має ретельно готуватись заздалегідь, аніж на реальну підтримку та допомогу. Родини усиновлювачів, які зіткнулися з проблемами адаптації, часто навіть бояться попросити про допомогу, адже невідомо, чим ця допомога може закінчитись через призму оцінки державних органів.

Відповідні програми з адаптаційної підтримки сімей усиновителів (як для батьків, так і для дітей, і для родинного оточення) мають бути запроваджені на державному рівні та отримати належне фінансове забезпечення.